Ми живемо в реальності, у якій потрібно більше розуміння, толерантності, гнучкості, уваги та поваги до особливостей кожного з нас.
У моєму будинку на останньому поверсі живе ветеран. Коли минулого тижня поруч збили ракету, в підʼїзді вилетіли вікна і весь будинок перелякано вибіг на вулицю, ветеран сидів на сходах, обхопивши коліна руками і повторював «у мене була контузія, у мене була контузія». Під два метри ростом, весь в татуюваннях, їздить на мотоциклі. Йому явно було гірше, ніж іншим, прокидатися від вибухів тієї ночі.
Читайте також: Юрій Гудименко Мільйон ветеранів: на роботі чи на вулицях
Ми звикли, що в дитинстві ветераном був старенький мовчазний дідусь, зараз це часто молодша за тебе людина. І вона завжди є десь біля тебе: в черзі до стоматолога, за сусіднім столиком кавʼярні, на дитячому майданчику. Така реальність. І з нею важливо навчитися жити. І ще важливо зрозуміти, що у цій новій реальності потрібно більше розуміння, толерантності, гнучкості, уваги та поваги до особливостей кожного з нас.
Зокрема цим ми відрізняємося від ворога — повагою до кожної людини.
Проявити увагу та повагу потрібно і в мові
У першу чергу, важливо викорінити некоректні слова в зовнішній комунікації. Особливо якщо ви медіа чи бренд. Чим більше коректної термінології буде зустрічатися в медіа, тим швидше всі ми до неї звикнемо.
«Інвалід», «сліпий», «глухий», «контужений» — ці жахливі та застарілі радянські терміни досі не звідусюди викорінилися в щоденному вживанні. «У радянському союзі інвалідів немає». Немає — це близько 400−500 тис. людей лише в Україні станом на 1945 рік. Точні цифри взагалі ніхто не може назвати.
«Інвалід», «сліпий», «глухий», «контужений» — це образливо. Це не те, що може характеризувати людину.
То як говорити коректно?
Ідеально — взагалі не акцентувати увагу на будь-яких особливостях будь-кого. Проте, існують ситуації, в яких важливо зазначити ту чи іншу особливість, щоб забезпечити людині мобільність, безбарʼєрність отримання послуг тощо.
Як з повагою звертатися до людини, говорити про неї? Мені допомагає розібратися словник сучасної української термінології, створений Ініціативою Олени Зеленської Без барʼєрів. Ось кілька прикладів звідти, які важливо запамʼятати.
Маломобільні групи населення — коректний термін для широкої групи населення. Сюди входять люди з інвалідністю, люди з тимчасовими фізичними порушеннями, люди старшого віку, вагітні жінки, діти до 7 років з батьками або особами, що їх супроводжують, люди зі значно більшою або меншою за середню масою тіла, значно вищі або нижчі за середній зріст.
Тобто маломобільні групи населення — це і я, і ви теж, в певний період свого життя.
Якщо важливо наголосити на тому, яку саме інвалідність має людина, в даному випадку ампутацію кінцівок, так і говоримо. Але дотримуючись принципу «спочатку людина».
«Безногий», «Безрукий», «Одноногий», «Однорукий», «Ампутант», «Людина з ампутацією» — неправильно.
Правильно — Людина з ампутованими кінцівками. Ідентична логіка і з іншими термінами. В першу чергу — людина. Людина з порушеннями слуху, людина з порушеннями зору, людина з інвалідністю, людина, яка користується кріслом колісним, людина з ПТСР, людина з РХП (з розладом харчової поведінки), людина, яка має рак, тощо.
Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
Щодо засобів пересування, — візок люди використовують у супермаркеті, коли купують товари та продукти. Форму «інвалідне крісло» краще не вживати у мовленні, тому що вона, як і «інвалід», також зводить людину до однієї ознаки — інвалідності. Тому коректно говорити «крісло колісне».
«Інвалідний візок», «візок», «візочок», «інвалідне крісло» — неправильно.
І ще правильніше — докласти зусиль та прибрати межі — в голові, місті.
Важливо знати, чим саме допомогти сусіду з ПСТР в критичний момент. Правильно, коли людина з ПТСР не соромиться попросити допомогу у будь-кого, бо живе в безпечному та толерантному середовищі.
Не соромно бути маломобільним, соромно тикати пальцем, відводити очі та не створити умови для того, щоб людина могла виходити з дому без перешкод. Соромно, коли місто і люди не турбуються про комфорт один одного. Правильно — не мати меж, в голові та в місті.
Новий випуск журналу NV вже у продажу
Великі держави не виграють війни з
національно-визвольними рухами
Сергій Плохій, історик, професор Гарварду
Інтерв’ю з ним читайте у номері,
що можна придбати тут
Новий випуск журналу NV вже у продажу
Ми, українці, така, трохи розхристана
громада вільних людей. Ми не дуже багато жили,
і ми далеко не зразок для наслідування,
але у нас шанується людська гідність
Антон Дробович, директор Українського інституту
національної пам’яті, а нині солдат ЗСУ
Інтерв’ю з ним читайте у номері,
що можна придбати тут